Василь Шершун: "Політики повинні думати, а не махати кулаками і лити бруд"

— Василю Васильовичу, чи відчувається у театрі наближення виборів, чи стали актори й працівники театру більше спілкуватися на політичну тему?

— Якщо раніше це відчувалося помітніше, то зараз люди впали у досить-таки глибоку депресію і зневіру в те, що парламент може щось суттєво'змінити. Бо бачили, що окрім боротьби, і часом досить брудної, просувань у розбудові держави і підтримці інтересів творчоїлюдини майже не відбулося.

Діючий закон про театр досить недолугий, недопрацьований, не відповідає на актуальні питання сучасного театру. Таке враження, що закон писаний у найгірші радянські часи. І навіть якщо закладені в ньому пункти нібито з добрими намірами, та коли починаєш включати їх у реальну роботу, вони перестають працювати. Це означає, що закон «порожній». Як і багато законів, що були прийняті.

Тому я вважаю, що перевибори потрібні, але сьогодні треба людей зорієнтувати на те, що не все втрачено і що наступний парламент не буде таким же недолугим, яким була Верховна Рада 5-го скликання. Нові політики, які мають прийти на місце тих, хто був учора, займатимуться законотворчою роботою, а не тільки вирішенням своїх інтересів.

— А які взаємостосунки театру і влади?

— На превеликий жаль, і в радянський час, і в новий час незалежноїУкраїни театру на Закарпатті приділялася увага не просто мізерна, а надзвичайно мізерна. Ми, актори, багато роз'їжджали Радянським Союзом, Україною і бачили, що в жодній області в такому занедбаному стані матеріальної бази немає.

Були ходоки впродовж усіх цих років у владу, були обіцянки, але... Ми теж все розуміємо: там дамбу прорвало, там затопило, там щось згоріло, вибухнуло, премікси з'явилися — треба вирішувати нагальні питання. А чомусь так складається, що-якщо ми не дуже агресивно поводимося, не вимагаємо, то можна на нас і уваги не звертати. Мовляв, хай собі будемо, щоб не казали, що немає українського театру.

Потрібна цілеспрямована виважена політика стосовно театру. Треба просто сідати всім і думати, як всебічно підтримати театр. Актор не може на свою наймізернішу зарплату ні купити квартиру, ні винайня-ти. Спеціаліст із Києва сюди не приїде на таку зарплату - він на неї не виживе. Люди, які ще працюють в театрі, або передпенсійного віку, або ті, хто дійсно себе не бачить поза театром і знайшов якісь варіанти підзаробітку.

А молодь, коли приходить у театр, бажання працювати має, але не має достатньої освіти. І навіть якщо їх підтягнуть, навчать чогось, то вони все одно кажуть: вибачте, ми не можемо працювати, віддаючи себе, тому що нема на шматок хліба, на одежину, нема де жити.

— Яке місце у вашому житті посідає політика?

— Дуже велике. В тому плані, що я нею цікавлюся. Мені всі люди, які живуть в нашій державі, небайдужі. Я хочу звірити свої думки, своє життя з їхніми і зрозуміти, чому саме такий стиль поведінки обирають, чому саме таку ідеологію намагаються нав'язати суспільству.

Тому я дивлюся політичні програми, веду дискусії з колегами та знайомими. Але вступити в якусь партію не можу собі дозволити, бо я — актор. Я маю ширше дивитися на життя і дружу з людьми, а не з партіями. Оскільки мені цікаві характери, філософія, логіка людей. Але симпатію маю до однієї конкретної партії, яка найбільше декларує цінності, пов'язані з нормальними потребами українців.

— Ви збираєтеся голосувати на виборах 30 вересня?

— Безумовно, і всім навколо кажу: треба голосувати. Я не нав'язую своє бачення, але людям терплячим, які хочуть мене почу-

ти, стараюся розказати, звернути увагу на те, що декларує одна партія, друга. І не лише декларує, але й що реально зробила.

— Ви вже визначилися, за когоголосуватимете?

— У принципі так. Я, маючи багато знайомих з різних політичних партій, кажу їм: я вас люблю, поважаю, але те, що декларує і намагається втілити в життя «Наша Україна», мені зараз найближче.

Для мене вони переконливіші за інших. Небездоганні, але переконливіші. Головне, що спонукає мене віддати свій голос за «Нашу Україна - Народну самооборону» -там відбувається процес активного очищення від тих, хто зганьбив партію чи виглядає непевно у реалізації параграфів програми партії. Що стосується самої партійної роботи на Закарпатті, вона відчутна, потужна.

Я не люблю партії, які поводяться занадто агресивно. Тому мені імпонує, що лідери «Нашої України» виважені. Лише виваженими кроками можна прийти до громадського заспокоєння, до розбудови держави. Ми маємо більше думати, говорити про те, що думаємо. І таким шляхом досягати якихось висот, а не кулаками, брудом. Люди втомилися від бруду - занадто багато його було.

— І останнє запитання, Василю Васильовичу. Чого ви чекаєте від Верховної Ради, яка сформується за підсумками голосування 30 вересня?

— Я Бога прошу так направити помисли тих людей, які прийдуть до парламенту, щоб вони не починали свої дії з кинджальних атак і ударів нижче пояса. Щоб вони задумалися, що політики не для вбивства. В політики йдуть для розбудови. Тому я й надіюся, що прийде якомога більше мудрих людей в різних партіях і що вони попрацюють на державу. Вони повинні нарешті зрозуміти, що не люди мають -жити заради парламенту, а парламент - заради людей.

Якщо так буде - добре. А якщо ні, то я переживаю за долю моїх дітей, родичів і взагалі всієї України. Я втомився жити в державі, яку роздирають нерозумні люди, котрі вносять стільки хаосу, бруду, лайок у моє життя. Я хочу бачити при владі розумних людей, яких у нас вистачає.

Тому я прошу своїх земляків не полінуватися і ще раз вивчити списки партій, програму політичних сил, ще раз по можливості зустрітися з тими людьми, які йдуть на вибори, задати запитання, які, можливо, не радують вухо тих, хто приходить на зустрічі. Хай вони будуть різкі, критичні, але врешті-решт правда має вийти нагору.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати